Туберкульоз серед медпрацівників м. Києва, поради для безпеки

Працюючи з пацієнтами, медики щодня контактують з різними інфекціями. Мова не йде про медичний персонал інфекційних відділень або спеціалізованих лікарень, працівники закладів охорони здоров’я первинної ланки або неспеціалізованих закладів також знаходяться в групі ризику щодо інфекційних захворювань, серед яких є туберкульоз. Хворі на туберкульоз, у яких захворювання не діагностовано, відвідують амбулаторні прийоми, перебувають в стаціонарі будь-якого профілю з іншою хворобою і можуть слугувати джерелом інфекції для медиків.

Доведено, що людина, яка захворіла на легеневий туберкульоз з бактеріовиділенням, до моменту встановлення діагнозу поширює інфекцію в середньому впродовж 3 місяців. І за цей час вона встигає заразити своє оточення, особливо осіб, які сприятливі до туберкульозу. Людина, хвора на активний туберкульоз, яка ще не розпочала лікування, є найбільш небезпечним джерелом інфекції. Вона розповсюджує хворобу без свого бажання під час кашлю, чхання або голосної розмови.

Працівники спеціалізованих та неспеціалізованих закладів охорони здоров`я постійно стикаються із загрозою професійного захворювання на туберкульоз, при цьому ризик захворіти для працівників протитуберкульозних закладів у 12 разів вищий, ніж у загального населення.

Щороку у 300-400 медичних працівників в Україні діагностують туберкульоз.

В м. Києві щорічно в структурі вперше виявлених випадків туберкульозу в середньому 2% припадає на медичних працівників. Основні епідеміологічні показники захворюваності на туберкульоз медпрацівників м. Києва за 2015-19 р.р. представлені в таблиці:

Отже, туберкульоз – це реалії сьогодення і чим менше ми обізнані про симптоми туберкульозу, тим більше буде поширюватись туберкульозна інфекція, в т.ч. і серед медиків. Київський міський центр громадського здоров’я інформує як зменшити ризик зараження для медичних працівників та пацієнтів.

Слід пам’ятати, що ризик заразитися від нелікованого хворого на туберкульоз, навіть з бактеріовиділенням, при нетривалому контакті – невисокий. Адже середня тривалість контакту, що може призвести до зараження, становить близько 8 годин в закритому приміщенні. Оскільки обмежувати тривалість контакту з пацієнтами, що кашляють, на амбулаторному прийомі неможливо, слід застосовувати провітрювання. 

Звичка тримати вікна відкритими є сприятливою не тільки в сенсі провітрювання та профілактики захворювання на туберкульоз, а й профілактики будь-яких інших хвороб, що передаються повітряним шляхом. 

Тому медперсонал має тримати вікна кабінету відкритими, або ж відкривати їх принаймні 2 чи 3 рази на день, навіть у холодну пору року, особливо після відвідування громадян, що мають кашель. Двері при цьому мають бути зачинені. Звичайно, використання природної вентиляції може бути обмеженим через мінливі погодні умови, холодний клімат або невдале місце розташування кабінету. Поліпшити ситуацію можна за допомогою встановлення вентиляторів стельового та віконних типів. Застосування методики провітрювання суттєво знизить концентрацію аерозолю в приміщення та відповідно знизить ризик зараження на туберкульоз всього персоналу.

Також важливим елементом інфекційної безпеки є організація робочого місця. Ефективним є розташування робочого місця медперсоналу таким чином, щоб за будь-якого напрямку повітря аерозоль від пацієнта не надходив до фахівця. Між медиком та пацієнтом повинна бути відстань  близько 2 м. Якщо немає такої можливості, слід посадити пацієнта під прямим кутом (90°) до фахівця.

Дотримання пацієнтом правил респіраторної гігієни теж суттєво знижує утворення бактеріального аерозолю в повітрі медичного кабінету. 

Можна також запропонувати пацієнтові з кашлем під час прийому надіти хірургічну маску.

Медичним працівникам, особливо тим, що працюють в протитуберкульозних закладах, не слід формально ставитись до особистих профілактичних оглядів, адже щороку більше 40% випадків захворювання на туберкульоз медпрацівників столиці були виявлені саме під час профоглядів (в 2019 р. - 43,5%).

Важливо подбати і про свій імунітет: здорове харчування, достатній сон, фізичні вправи – все це покращує імунітет та посилює спротив хворобі. Якщо небезпеки не вдалось уникнути і відбувся контакт з хворим на активний туберкульоз до того, як він розпочав лікування, медпрацівник має спостерігати за станом свого здоров’я, вчасно походити рентгенологічне обстеження та вжити всіх заходів інфекційного контролю. За необхідності призначається профілактичне лікування ізоніазидом.

На жаль, не є секретом, що часто хворі на туберкульоз наражаються на стигматизацію з боку загального населення, деяких працівників соціальної сфери і навіть окремих медичних працівників. Але слід пам’ятати, що вже через 2-3 тижні після початку лікування хворий на туберкульоз припиняє поширювати інфекцію. Люди, які пройшли повний курс вдалого лікування в минулому, становлять не більшу загрозу, ніж будь-яка людина, що ніколи в житті не хворіла на туберкульоз.

Бережіть себе та будьте здорові!