Серотоніновий синдром

Серотоніновий синдром

Вперше серотоніновий синдром було помічено в 1960 р, коли у хворих було виявлено появу схожих симптомів після лікування антидепресантами. Серотонін – це речовина, що належить до гормонів і відіграє в організмі роль нейромедіатора. Серотонін допомагає регулювати: настрій, поведінку, пам'ять, сон, статевий потяг, апетит, функції травлення, кровотік, а також температуру тіла.

Підвищений рівень серотоніну спостерігається в людини у стані ейфорії, знижений – під час депресії. Серотоніновий синдром може виникнути тоді, коли людина приймає 1 або декілька препаратів, що викликають накопичення надлишкового рівня серотоніну в організмі. В основі серотонінового синдрому лежить порушення в серотоніноергічній системі – коливання рівня серотоніну при передачі імпульсів через нервові клітини.

Першою ланкою в механізмі розвитку цього синдрому є синаптична щілина (простір між мембранами нейронів). Серотонін починає надходити в неї в надмірній кількості і відбувається перезбудження серотонінових рецепторів. Внаслідок цього концентрація серотоніну значно збільшується. Це призводить до певних порушень в організмі (навіть таких, що можуть загрожувати життю).

Причини: найчастіше це – одночасний прийом більше ніж 2 препаратів, що підвищують активність серотоніну, особливо з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС, SSRI) та інгібіторів моноаміноксидази (інгібіторів МАО). Також дані зміни можуть зустрічатися при змішаних отруєннях іншими препаратами (нейролептики, трициклічні антидепресанти), а також наркотичними препаратами, що стимулюють вивільнення серотоніну (амфетамін та його похідні, деякі синтетичні «легальні наркотики», заборонені наркотики, у т.ч. екстазі, кокаїн та амфетаміни, рослинні добавки, декстрометорфан (DXM), інгредієнт ліків від кашлю та застуди, що продаються без рецепта, зокрема Delsym, Robitussin та Mucinex DM, ритонавір (Норвір), антиретровірусний препарат, літій). Поєднання певних препаратів, наприклад ліків від кашлю, зниження ваги і деяких інших лікарських засобів може також спричинити серотоніновий синдром.

У групі ризику розвитку серотонінового синдрому перебувають:

• особи, які нещодавно почали приймати або ті, кому було збільшено дозу препарату, що підвищує рівень серотоніну;
• особи, які приймають більше ніж 1 лікарський препарат, що відпускається за рецептом, рослинні добавки або заборонений препарат, що підвищує рівень серотоніну;
• особи, які мають хронічні захворювання нирок.

Основні симптоми, які можуть спостерігатися у хворого:

1. нервово-м'язова гіперзбудливість – посилення сухожилкових рефлексів, двобічний симптом Бабінського, клонічні м’язові судоми, міоклонія, тремор, ригідність;
2. надмірна стимуляція симпатичної нервової системи – підвищення температури тіла, тахікардія і надмірне потовиділення;
3. порушення свідомості, переважно сплутаність свідомості з вираженим психомоторним збудженням.

З огляду на значну загрозу для життя важливими є рання діагностика та початок лікування.
Також, варто звернути на такі симптоми:

 розширені зіниці;
 сухість у роті;
 збудження, неспокій;
 спантеличеність;
 надмірне потовиділення;
 зміни артеріального тиску;
 прискорене серцебиття або тахікардія;
 нудота, блювота, діарея.

Зазвичай симптоми серотонінового синдрому проходять самостійно, коли людина припиняє приймати ліки або речовини, що відповідають за проблему.

Важкі симптоми, які експерти асоціюють із серотоніновим синдромом:

o надзвичайно висока температура тіла або гіпертермія;
o марення;
o ригідність м’язів;
o ниркова та дихальна недостатність;
o значна втрата м’язової тканини.

Людям, які мають важкі симптоми серотонінового синдрому, може знадобитися госпіталізація та постійний моніторинг лікаря. Пацієнтам з важким серотоніновим синдромом лікарі можуть рекомендувати негайне припинення прийому ліків:
 що викликають подібну реакцію, чи ліки, що знижують рівень серотоніну;
 що зменшують м’язову скутість або м’язові спазми;
 зменшити або переглянути використання внутрішньовенних рідин для поліпшення гідратації та зменшення температури.

Для того, щоб запобігти серотоніновому синдрому в пацієнта, лікарям слід спостерігати за їхнім прийомом препаратів з високим ризиком та з обережністю призначати лікування, враховуючи ризики взаємодії ліків. Люди можуть зменшити ризик розвитку серотонінового синдрому, усвідомлюючи власні ризики та строго дотримуючись рекомендацій та дозування.

У будь-якому разі, варто звернутися за порадою до свого сімейного лікаря, щоб обговорити з ним можливі ризики розвитку серотонінового синдрому. При цьому лікарю потрібно надавати правдиву інформацію про ліки та добавки, які ви приймаєте. Це допомагає запобігти потенційно шкідливій взаємодії ліків.